Офіційний веб-сайт Українського інституту національної пам'яті

Авторизація



Увійти » Реєстрація »

На головну

ДО 20-РІЧЧЯ ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ 1 ГРУДНЯ 1991 р.

Роздрукувати

Проголошена М.Горбачовим політика «перебудови» сприяла подальшій лібералізації суспільно-політичного життя, активізації громадської активності населення та підняттю наболілих, гострих проблем, вирішення яких до того гальмувалося. Однією з таких проблем стало питання щодо подальшої долі СРСР. В урядових і партійних колах, серед громадськості точилася гостра дискусія щодо пошуку оптимальної формули співжиття союзних республік. Союзне керівництво всіма засобами прагнуло зберегти Радянський Союз через пропозицію укладання нового Союзного договору. Тоді як у республіках все більшої підтримки знаходила ідея їхнього самостійного незалежного існування. Гостроти процесові обговорення додали криваві події у Вільнюсі та Ризі в січні 1991 р., де були здійснені спроби повалити законно обрані органи влади обох прибалтійських республік.

24 грудня 1990 р. З’їзд народних депутатів СРСР прийняв постанову «Про проведення референдуму СРСР з питання про Союз Радянських Соціалістичних Республік». Датою проведення референдуму призначалося 17 березня 1991 р. Громадянам СРСР пропонувалося відповісти на питання «Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації республік, де будуть повною мірою гарантовані права і свободи людини кожної національності?».

Таке «розмите» формулювання питання давало можливість союзному керівництву свободу дій щодо подальшого «оновлення» Радянського Союзу. Однак, реалізація результатів референдуму на юридичному рівню була вкрай складною, бо згідно з п. 4 ст. 4 Закону СРСР «Про всенародне голосування (референдум СРСР)», що визначав цей референдум як «виявлення громадської думки», та згідно зі ст. 29 результати референдуму СРСР не мали імперативної сили й повинні були лише враховуватися при прийнятті рішень відповідними органами державної влади СРСР.

В Україні всенародний референдум опинився в епіцентрі громадської уваги, навколо нього розгорнулися запеклі дебати. Різні політичні сили висловлювали своє ставлення щодо нього. У грудні 1990 р. ХХVІІІ з’їзд Компартії України підтвердив курс на укладання нового союзного договору, оформлення Союзу суверенних радянських республік. Опозиційні партії 26-27 січня 1991 р. взяли участь у роботі форуму Демократичного Конгресу, який відбувся у Харкові. Близько 400 учасників, що представляли десять союзних республік, висловилися проти Союзного договору. З метою організації агітації проти Союзного договору в Україні було створено Комітет «Референдум – суверенна Україна».

Не було єдності й серед депутатів Верховної Ради УРСР. Під час обговорення питання «Про проведення на території Української РСР референдуму у питаннях збереження Союзу РСР та визначення засад та відносин з суверенними республіками та змісту бюлетеня для таємного голосування» висловлювалися різні позиції. У результаті зближення позицій націонал-демократів та суверен-комуністів у сесійній залі вдалося досягнути компромісу. 27 лютого 1991 р. було ухвалено рішення про проведення 17 березня 1991 р. одночасно з загальносоюзним референдумом опитування населення Української РСР із питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

Підсумки всесоюзного референдуму 17 березня 1991 р., незважаючи на певні острахи керівництва СРСР, виявилися позитивними. За збереження СРСР висловилася більшість громадян союзних та автономних республік (76,43%), окрім Естонії, Латвії, Литви, Грузії, Молдови, Вірменії, Туви, Чечено-Інгушетії, Північної Осетії й Татарстану, які просто проігнорували всесоюзний референдум. В Україні в голосуванні взяло участь 83,5 % внесених до списків громадян. На перше питання позитивно відповіли 70,2 %, на друге – 80,2 %, які взяли участь у референдумі.

У Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де національно-демократичні сили мали більшість в обласних радах, було винесено на референдум і третє запитання: «Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?». 98 % тих, хто взяв участь у голосуванні відповіли позитивно.

Показово, що кожна з протидіючих сторін оцінила результати референдуму як власну перемогу. При цьому прибічники збереження Союзу акцентували на результатах по першому питанню, а противники – на результатах по другому питанню. Але у реальності проблема не була вирішена і пошуки шляхів її розв’язання продовжувалися – розпочався так званий «Новоогорьовський процес» розробки проекту нового Союзного договору.

23 квітня 1991 р. у Ново-Огорьово під Москвою М.Горбачов провів зустріч з керівниками дев’яти республік з метою вироблення компромісної формули нового Союзного договору. Представники української делегації вимагали надати союзним республікам максимум повноважень. Результатом зустрічі стала «Спільна заява про нагальні заходи по стабілізації ситуації в країні та подоланню кризи», в якій акцентувалося на необхідності термінового укладання нового Союзного договору.

Проект нового Союзного договору обговорювався на засіданні Підготовчого комітету 3 червня 1991 р. у Ново-Огорьово. Обговорення засвідчило відсутність спільної позиції, кожен із присутніх керівників республік мав власну концепцію моделі оновленого Союзу й не бажав поступатися у принципових питаннях. Проект було відкладено на доопрацювання.

Натомість, відчуваючи наростання кризи, союзне керівництво намагалося прискорити процес підписання Союзного договору. 17 червня 1991 р. М.Горбачов підписав частково перероблений проект Союзного договору і наступного дня він був розісланий Верховним Радам республік для обговорення.

Чергова зустріч відбулася 23 липня 1991 р., а 24 липня М.Горбачов оголосив, що робота над текстом нового Союзного договору завершена й він готовий до підписання. 29 липня у Ново-Огорьово відбулася неофіційна нарада М.Горбачова, Б.Єльцина, Н.Назарбаєва, на якій було визначено дату підписання Союзного договору – 20 серпня 1991 р.

Однак, ця подія не відбулася у наслідок спроби державного заколоту 19-21 серпня 1991 р. Після його провалу всі союзні республіки стали на шлях здобуття незалежності. 24 серпня Верховна Рада України прийняла історичний документ – Акт проголошення незалежності України.

На підтвердження Акта проголошення незалежності від 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України вирішила провести загальноукраїнський референдум. Проведення референдуму зумовлювалося потребою нейтралізувати політичні спекуляції противників української державності та спроби колишнього союзного керівництва на чолі з М.Горбачовим завершити процес підписання нового Союзного договору.

На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України був наведений у виборчому бюлетені. До списків для таємного голосування було внесено 37885,6 тис. громадян України, взяли участь у голосуванні 31891,7 тис. (84,18%). З них 28804,1 тис. виборців дали позитивну відповідь (90,32%).

Таким чином, результати референдуму зняли будь-які сумніви щодо бажання українського народу мати власну незалежну державу.

Позицію тогочасних провідних політичних сил під час проведення референдумів 17 березня та 1 грудня 1991 р. характеризують наведені нижче документи. Це фотокопії з фондів Державного архіву громадських об’єднань України.