Основний програмний документ: Декларація принципів Української Гельсінської спілки.
Вищий керівний орган: Всеукраїнська Координаційна Рада. Починаючи з листопада 1988 року вона щомісячно збиралася у Києві. ВКР здійснювала керівництво організацією через Виконком, до складу якого спочатку входили у статусі секретарів Михайло Горинь,Зеновій Красівський і В’ячеслав Чорновіл (головою виконкому заочно було обрано Левка Лук’яненка, який у той час перебував на засланні у Томській області). Після зміцнення та розбудови УГС склад Всеукраїнської Координаційної Ради був таким: В. Барладяну, М. Горбаль, Б. Горинь, М. Горинь,Л. Горохівський, Г. Гребенюк, Й. Зісельс, К. Крижанівський, Я. Лесів, Л. Лук'яненко, П. Марусик, М. Муратов, С. Набока, В. Овсієнко, Є. Пронюк, С. Сапеляк, М. Семенюк, О. Сокульська, В. Титаренко, С. Хмара, В. Чорновіл, В. Шевченко, О. Шевченко.
Найважливішим завданням у період тотального контролю комуністичної влади над свідомістю людей було донесення до українців альтернативної думки, створення опозиційної преси. Спочатку в структурі УГС такими були відновлений «Український вісник» і Листок прес-служби УГС. Разом з ними діяли два прес-центри: Київський (керівник Сергій Набока) та Московський (керівник Анатолій Доценко). З березня 1989 року засновано всеукраїнську газету УГС "Голос відродження" (редактор С.Набока).
Поступово зростає видавнича діяльність як у центрі, так і в регіонах, зокрема, у Києві виходять газета «На руїні», «Обіжник Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської спілки», «Оповісник», «Обіжник Виконавчого комітету Української Гельсінської спілки для місцевих груп і філій», «Інформаційний бюлетень», що видавався ВКР «для внутрішнього вжитку членами 1 та 2 рівнів УГС».
У Львові поширюється «Інформатор» - щотижнева хроніка Львівської ради УГ Спілки; «Інформація Львівської ради УГ Спілки»; «Львівські новини» - експрес-хроніка, орган Львівської обласної філії УГС; «Львівські новини» - журнал, орган Львівської обласної Ради УГС» тощо.
Преса УГС також виходила в Луцьку («Вільна думка»), Запоріжжі («УГС-Південь»), Кам`янці-Подільському («Самостійна Україна» з додатком «Христос з нами»), Миколаєві («На сторожі» і рухівська «Чорноморія», в редколегії якої – лише угеесівці), Івано-Франківську («Інформатор»), Тернополі («Тернистий шлях»), Харкові («Інформаційний бюлетень»), Рівному («Шлях до волі»), Чернівцях («Гомін Буковини»), Черкасах («Вісті»), Чернігові («Неспокій»), Мукачевому («Карпатська Україна»), Буську Львівської області («Інформатор»).
Міжнародна діяльність. УГС брала провідну участь у Нарадах представників національно-демократичних рухів поневолених народів СРСР, на яких вироблялася спільна стратегія боротьби з розвалу Радянської тоталітарної імперії. На Заході УГС мала групи сприяння своїй діяльності та Закордонне представництво УГС у Нью-Йорку на чолі з Миколою Руденком.
УГС надала значну організаційну й патріотично-просвітницьку допомогу засновникам та членству молодіжної організації — Спілки незалежної української молоді (СНУМ).
Протягом 1989 р. УГС була організатором численних мітингів, масового збору підписів по всій Україні та звернень до Верховної Ради УРСР з вимогою надати українській мові статусу державної. Під тиском народних протестів комуністична Верховна Рада змушена була прийняти Закон про мову.
Чисельність. На початку 1990 року в УГС було 2300 членів. На той час, в умовах тоталітарного контролю за суспільтвом, це була велика опозиційна сила. Завдяки своєму високому авторитету УГС мала значний вплив на все політичне життя України: на березневих виборах 1990 року за мажоритарною системою 11 її лідерів були обрані депутатами Верховної Ради УРСР.
УГС сприяла виникненню та радикалізації інших громадських та політичних структур. Її активісти були ініціаторами створення Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Товариства "Меморіал" ім. Василя Стуса, Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, «Зеленого світу», Народного Руху України за перебудову. УГС через своїх членів вносила в ці організації дух рішучої боротьби за здобуття національних і людських прав.
У березні 1990 р. відбулася теоретична конференція УГС, яка визначила політичну філософію неоконсерватизму як світоглядну основу активної політичної боротьби за незгасимі національні ідеали.
29-30 квітня 1990 року УГС на своєму Першому з'їзді перетворилася в Українську Республіканську партію (УРП) і вже як партія продовжила боротьбу за реалізацію Декларації принципів УГС та програми УРП за побудову незалежної правової Української держави. Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України містила основні засади політичних принципів УГС.
Вгору
