На початку 30-х рр. ХХ ст. під впливом українського національного руху відбулася активізація українського громадсько-політичного життя в Закарпатті. Поширення освітньої мережі, активізація просвітницьких товариств («Просвіта» та ін.), поступовий перехід до загальноукраїнського правопису, збільшення преси — все це зумовило вироблення політичного підґрунтя для подальшого посилення національно-патріотичних і державницьких сил.
Складні міжнародні обставини – криза у ЧСР, територіальні претензії з боку сусідніх держав призвели до того, що українське питання набуло міжнародного резонансу, свої інтереси тут мали Франція, Великобританія та сусідні країни — Польща, Угорщина, Німеччина.
Провідні суспільно-політичні сили Закарпаття підписали декларацію у справі української автономії, яку було вручено чеському уряду в Празі. Тоді ж було досягнуто домовленості про склад майбутнього автономного уряду, створено Національну раду Підкарпатської Русі, до якої увійшли практично всі основні політичні сили краю. Проти автономії виступила лише комуністична партія.
5 жовтня 1938 р. подав у відставку президент ЧСР Е. Бенеш. Цим скористалися словацькі та українські автономісти. Уряд Словаччини проголосив свою автономію 7-го, а Підкарпатська Русь — 11 жовтня. Тоді ж було створено перший український уряд Карпатської України на чолі з А. Бродієм.
Уряд Бродія провів лише три засідання, на яких були розглянуті питання формування урядових структур, питання кордонів, проблеми цілісності території автономії та засновано газету «Урядовий вісник». Криза в уряді, пов’язана з таємними зв’язками Бродія і Фенцика з Угорщиною та Польщею, призвела до їх відставки.
26 жовтня новим прем’єр-міністром призначено Августина Волошина, за якого було завершено реформування уряду, створено службу безпеки, управління поліції, відділ преси і пропаганди, засновано нову урядову щоденну газету «Нова свобода». 30 грудня 1938 р. уряд А.Волошина затвердив нову назву української автономії — Карпатська Україна.
Уряд одразу взявся за розв'язання наболілих питань. Серед перших заходів, які планувалися, були вирішення питань земельної реформи та розвиток хліборобства і виноградарства. Особлива увага приділялася питанням електрифікації, розвитку шляхів сполучень, зв’язку. В усіх школах запроваджувалося обов’язкове викладання української мови, було відкрито низку українських гімназій, шкіл, розроблявся проект перенесення Українського вільного університету з Праги до Хуста. Вирішувалися питання культури і мистецтва.
Однією з найважливіших проблем було створення війська, яке почалося з формування добровільної організації «Карпатська Січ». На І з’їзді «Січі» провідником Головної команди обрано команданта Д. Климпуша. «Січ» мала 10 команд (відділень) у районах, 5 постійних гарнізонів для військової підготовки. Активну участь в організації війська взяла Організація Українських Націоналістів.
Піднесення в Карпатській Україні викликало занепокоєння в сусідніх країнах, особливо в Угорщині, яка не відмовлялася від своїх претензій на всю територію Закарпаття. Стурбована була і Москва: Сталін гостро відреагував на події в Карпатській Україні у своєму виступі на компартійному з’їзді.
15 березня 1939 р. відбулося перше засідання Сойму Карпатської України, з трибуни звучали слова: «Наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути УКРАЇНСЬКА. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди УКРАЇНСЬКИЙ, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу». Першим президентом незалежної Карпатської України обрано А. Волошина, а прем’єр-міністром — Ю. Ревая. Таким чином, процес державного усамостійнення завершився.
Того ж дня Угорщина напала на Карпатську Україну. На боротьбу з ворогом стала в першу чергу «Карпатська Січ», а також загони самооборони, проте сили були нерівними. На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків з регулярними угорськими військами, окремі підрозділи продовжували боротьбу далі.
Президент А. Волошин і уряд змушені були покинути рідну землю. Агресія сусідніх країн проти Карпатської України фактично стала початком Другої світової війни, а січовики, що загинули за волю своєї держави, були її першими жертвами.
Карпатська Україна як держава проіснувала недовго, проте заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії, підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю — невід’ємною частиною великої української нації.
Вгору
