Офіційний веб-сайт УІНП

УРЯДОВА "ГАРЯЧА ЛІНІЯ"

Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті щодо відзначення 14 жовтня Дня захисника України

Український інститут національної пам’яті підтримує позицію, висловлену Президентом України, про неприйнятність святкування дня захисника Вітчизни 23 лютого за «календарем сусідньої країни» і пропонує встановити День захисника України 14 жовтня, покликаючись на історичні традиції вшанування українського війська. Тисячолітня християнська традиція, історія українського козацтва та визвольних рухів є невід’ємним спадком Незалежної України.

Враховуючи, що 14 жовтня 1942 року також вважається днем заснування Української повстанської армії, УІНП у своїх методичних рекомендаціях приділяє цій темі спеціальну увагу, як такій, що викликає значне суспільне зацікавлення та є предметом завзятих дискусій.

І. Історична довідка

ІІ. Історичні міфи, пов’язані з Українською повстанською армією

III. Документальні фільми та науково-популярні публікації, присвячені УПА

ІV. Перелік вітчизняних науковців, які спеціалізуються на тематиці, пов’язаній із історією українського війська та Другої світової війни

 

І. Історична довідка

Про традицію свята Покрови.

14 жовтня церквами східного обряду (православними та греко-католиками) відзначається Покрова Пресвятої Богородиці. Походження свята пов’язане із легендою про захист Богородицею своїм покровом Константинополя.

В українській традиції це свято тісно пов’язується з ідеями захисту від ворогів. У «Літописі Руському» згадується, що князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері. Велика кількість православних церков, побудованих в княжі і козацькі часи, були присвячені пошануванню Богородиці.

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків. Відомий дослідник Запоріжжя Дмитро Яворницький писав: «…під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі». Для запорізьких козаків це свято було храмовим, адже у центрі козацької твердині завжди стояла Покровська церква. Вона була священною для кожного січовика – від її порога вони вирушали на захист рідної землі і з подякою за порятунок поверталися до неї після походів. Саме на свято Покрови козаки проводили свої ради, на яких вибирали нового гетьмана або кошового отамана.

Значного поширення культ Покрови набув і в Українській козацькій державі – Гетьманщині. Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язаних з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи.

Завдячуючи шанобливому ставленню українського козацтва, за святом закріпилася ще й друга назваКозацька Покрова, а у свідомості народу воно почало асоціюватися з такими  поняттями, як військова честь, звитяга, мужність та лицарство.

У ХХ столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Армія Української Народної Республіки та Українська повстанська армія.

В 1999 році Указом Президента 14 жовтня встановлено як День українського козацтва.

 

Про Українську повстанську армію

Українська Повстанська Армія – військово-політична формація українського визвольного руху. Символічним днем створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року. УПА діяла до вересня 1949 року, після чого реорганізована у збройне підпілля, діяльність якого тривала до початку 1960 років.

УПА була єдиною військовою силою у Другій світовій війні, яка визначала стратегічною метою своєї боротьби створення незалежної Української держави, відповідно боротьба розгорталася проти усіх держав, що намагалися завадити цьому.

Від самого початку УПА творилася як реакція населення на німецький окупаційний терор, тому протягом всього періоду німецької окупації велася активна антинімецька боротьба. Цілі регіони були звільненні від окупаційної присутності, тут творилися так звані «повстанські республіки», найвищою владою в яких оголошувалася УПА.

В 1943-1944 рр. тривало гостре протистояння проти польських сил, які намагалися відновити довоєнні кордони Польщі.

Поруч із тим, протягом усього часу існування Повстанської армії, головним ворогом вважався СРСР як держава, що завдала українському народові найжахливіших втрат від масових політичних репресій, Голодомору та депортацій населення.

У 1944 році як орган політичного керівництва УПА та всього визвольного руху було створено Українську Головну Визвольну Раду – протопарламент, який складався з представників різних політичних сил.

Пік активності УПА припадає на другу половину 1944 року, в цей час вона охоплювала терени теперішніх Волинської, Рівненької, Житомирської, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської областей, східні землі Підкарпатського та Люблінського воєводств Польщі, південні терени Брестської та Пінської областей Білорусі. Загальна площа території, охопленої повстанським рухом у 1944 році становила близько 150 000 квадратних кілометрів, на ній проживало близько 15 000 000 населення. Це приблизно чверть площі теперішньої української держави, територія більша, ніж сучасна Греція, з населенням, що дорівнює населенню Нідерландів. Разом із тим націоналістичне підпілля ОУН, пов'язане з УПА, діяло на території всієї України, включно з Кримом та Донбасом.

УПА будувалася за принципами регулярної армії: мала Головний військовий штаб та штаби військово-територіальних одиниць, офіцерські школи, військово-польову жандармерію, власну систему звань та нагород.

За час діяльності через лави УПА пройшло понад ста тисяч осіб. За участь в повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.

Діяльність УПА була логічним продовження попередніх періодів розвитку українського визвольного руху, тобто національної революції 1917-1920-х років, підпільно-бойової діяльності Української військової організації та Організації українських націоналістів 1920-1930-х років. З іншого боку продовженням боротьби УПА у формі ненасильницького опору, став дисидентський  рух та національно-демократичне відродження кінця 1980-х початку 1990-х років.

Боротьба українських повстанців була одним із антитоталітарних рухів народів Центрально-Східної Європи. Аналогами УПА виступають польські та балтійські підпільні формації. Діяльність УПА відповідає праву кожної нації на самовизначення і суверенність. Ознаками збройної сили визвольного руху, згідно міжнародних конвенцій, мала бути наявність чіткої командної вертикалі, особливих відзнак армії, відверте носіння зброї, дотримання міжнародних правил війни. Всі ці ознаки цілком притаманні Українській Повстанській Армії.

Діяльність УПА цілком підпадає під визначення українського визвольного руху – різноманітні форми діяльності організацій та окремих осіб, спрямовані на відродження державної незалежності українського народу. Тому її ветерани, як і учасники аналогічних формацій в Польщі та країнах Балтії, мали б отримати від української держави особливий статус учасників визвольного руху.

 

ІІ. Історичні міфи, пов’язані з Українською повстанською армією

 

Міфи

Спростування

УПА, «СС Нахтігаль», СС «Галичина» – це все формування. створені німцями зі зрадників батьківщини

Змішування до купи різних за природою військових та політичних формувань, плутанина в їх назвах та організаційній належності – все це наслідки тривалої радянської пропаганди. Для об’єктивної оцінки антирадянських військових формувань важливо знати всі нюанси. Огульні звинувачення мають на меті приховати факти.

Батальйон «Нахтігаль» не належав до структури СС, тому його український командир Роман Шухевич не міг мати есесівського звання гауптштурмфюрер, як інколи доводиться читати. Це було формування, створене Абвером – німецькою військовою розвідкою. Більшість вояків «Нахтігалю» ніколи не були громадянами СРСР, а тому невірно казати, що вони «зраджували» радянську державу. Багато з них, зокрема Роман Шухевич, після розформування батальйону перейшли в підпілля і розпочали активну антинімецьку боротьбу.

УПА – це партизанське формування, яке виникло в глибокому тилу німецьких військ восени 1942 року як опір терору німецької окупаційної влади. Перші свої бої УПА проводила проти підрозділів окупаційної поліції гітлерівців. Командування УПА розглядало радянсько-німецьке протистояння як сприятливий фактор для створення революційним шляхом незалежної України. Повна перемога Німеччини або СРСР не відповідала інтересам українських повстанців, тому окремі випадки домовленостей про нейтралітет і тактичну співпрацю – як з німецькою стороною, так і з радянською (що теж мало місце) – не повинні дивувати. На політичному рівні нацистська Німеччина, як окупант, вважалася ворогом. Бої відділів УПА з німцями тривали до літа 1944 року, поки нацисти не залишили українських теренів, де діяли повстанці. Загалом УПА завдала німецькій адміністрації та війську втрат, співмірних із завданими радянськими партизанами.

Дивізія СС «Галичина» була створена з ініціативи німецької окупаційної адміністрації. Українське націоналістичне підпілля проводило агітацію серед молоді не вступати до цієї дивізії, щоб не бути німецьким «гарматним м’ясом». В подальшому багато дивізійників дезертирували і приєдналися до УПА.

Шухевич отримав з рук Гітлера Залізні хрести

Твердження про Залізні хрести Романа Шухевича – цілковита вигадка. Існують офіційні реєстри осіб, нагороджених цим німецьким орденом, і Роман Шухевич серед них не згадується. Так само немає жодних підтверджень того, що Шухевич коли-небудь зустрічався з Адольфом Гітлером. Протягом Другої світової війни лише кілька українців були відзначені німецьким Залізним хрестом – всі з Дивізії «Галичина», в якій Шухевич ніколи не служив.

Провідник ОУН Степан Бандера колаборував із гітлерівською Німеччиною

Провідник ОУН Степан Бандера був заарештований німецькою поліцією на початку липня 1941 року за категоричну відмову відкликати Акт відновлення Української Держави, проголошений українськими націоналістами 30 червня у Львові. Більшу частину свого ув’язнення Бандера відбував у спеціальному блоці для політиків та цінних бранців в концтаборі Заксенхаузен. Два його брати загинули в концтаборі Освєнцим. Провідника ОУН, разом з іншими визначними діячами, випустили із Заксенхаузену восени 1944 року – в рамках нової політики з привернення на бік Німеччини лідерів антирадянських рухів народів СРСР. Оскільки Бандера відмовився від політичної співпраці, німці залучили до справи інших українських політиків. У 1945 році Бандері вдалося перейти на нелегальне положення і дочекатися завершення війни.

УПА не воювала з німцями, на відміну від Червоної Армії не визволила жодного населеного пункту України

 

Перші бої УПА відбулися не з радянськими чи польськими партизанами, а саме з німецькою поліцією та формуваннями окупаційної адміністрації. Таким був, наприклад, бій загону УПА Григорія Перегійняка з німецьким гарнізоном містечка Володимирець на Волині 7 лютого 1943 року. Протягом зими 1943-го – осені 1944-го бойові зіткнення УПА з німцями відбувалися регулярно. У звітах німецьких органів безпеки, українські повстанці фігурували як українські або національні «банди». Багато захоплених у німецький полон повстанців та підпільників було страчено. Навесні 1943 року в своєму листуванні окупанти зазначали, що вони не контролюють на Волині 75% орних земель і втратили 52% постачань худоби. Генеральний комісар Волині та Поділля Шене на початку травня 1943 року зазначав, що в районах Горохів, Любомль, Дубно, Луцьк, Кременець повністю «панують націоналістичні банди», а «те, що тут відбувається, варто розцінювати як повстання». Як і червоні партизани, УПА була об’єктом антипартизанських операцій гітлерівців. З метою дискредитації українського націоналістичного руху, німецька пропаганда зображувала лідерів повстанців «агентами Москви».

Питання про те, які населені пункти визволила УПА, – спекулятивне. Як і червоні партизани, УПА в період німецької окупації створювала власні аналоги «партизанських країв» – тимчасово контрольовані райони та населені пункти. Однією з найвідоміших «повстанських республік» був регіон навколо містечка Колки на Волині. Визволяли населені пункти лише регулярна армія та партизани, які діють у взаємодії з наступаючою регулярною армією. Оскільки УПА не була зацікавлена в перемозі Червоної армії та не могла самостійно стримувати її наступ, то просто не було сенсу зосереджувати сили на захопленні міст, що й так опиняться під радянським контролем. Спроби визволення міст польськими партизанами (Львів, Вільнюс, Варшава) завершувалися або поразкою від німців, або радянською окупацією.

 

III. Документальні фільми та науково-популярні публікації, присвячені УПА

1.      «УПА. Тактика боротьби», 2007 рік, 2 серії, авт. – Сергій Братішко, НТУ «Фільм».

2.      «УПА. Третя сила», 2007 рік, авт. – Сергій Братішко, Віталій Загоруйко.

3.      «ОУН-УПА: війна на два фронти», 2006 рік, авт. – Андрій Санченко, «НТН».

4.      «Хроніка Української повстанської армії 1942-1954», 2014 рік, авт. – Тарас Химич, фільм створений у рамках проекту «Документалістика» від ГО «Українська Галицька Асамблея».

5.      «Служба безпеки ОУН. Зачинені двері», 2011 рік, авт. – Віталій Загоруйко, Центр досліджень визвольного руху та товариство пошуку жертв війни «Пам’ять».

6.      «Війна без переможців», 2003 рік, 5 серій, авт. – Ігор Чижов, «Інтер».

7.      «Війна – український рахунок», 2002 рік, авт. – Сергій Буковський,  «1+1».

8.      «Між Гітлером і Сталіном. Україна в ІІ Світовій війні», 2002 рік, авт. – Святослав Новицький, «Українсько-канадський дослідно-документаційний центр».

Статті:

1.      Патриляк І. УПА була більш «робітничо-селянською», ніж радянські партизани

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/10/14/59049/

2.      Ковальчук В. То скільки ж солдатів було в УПА? Секрети розкриває Клим Савур (03.12. 2010 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/4cf8d9765be88/ або http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/3/7410/

3.      Єзерська І. Ніл Хасевич. Людина, яка створила візуальний образ УПА (04.03. 2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/4/28939/

4.      Солодько П. УГВР: підпільний уряд і парламент, який керував УПА (21.03. 2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/21/32581/

5.      Москаль Р. Останній бій УПА. 1960 рік (28.03. 2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/28/33736/

6.      Мороз В. «Прапор червоно-чорний – це наше знамено…». Яким був стяг УПА? (18.10. 2013 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/10/18/138044/

7.      Пагіря О. Нескорені. Чому українські повстанці не стали нацистськими та совєтськими колаборантами // Український тиждень. – № 41 (258) від 11 жовтня 2012 р. http://tyzhden.ua/History/62077

8.      Трохименко І. Інтелектуальний спротив. Попри усталений військово-політичний образ УПА, в її лавах було чимало представників інтелігенції і творчої еліти, яка залишила по собі маловідому спадщину // Український тиждень – № 41 (258) від 11 жовтня 2012 р. http://tyzhden.ua/History/62088

9.      В'ятрович В. Шухевич. Перший серед рівних [28.04. 2008 р.] // http://www.pravda.com.ua/articles/2008/04/29/3427226/

10.  В'ятрович В. Роман Шухевич: солдат [02.05. 2008 р.] // http://www.pravda.com.ua/articles/2008/05/2/3428614/

11.  В'ятрович В. Роман Шухевич: політик [07.05. 2008 р.] // http://www.pravda.com.ua/articles/2008/05/7/3431051/

12.  Забілий Р. Як КГБ «перевиховував» колишніх повстанців (29.04. 2011 р.) // http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/29/37231/

13.  Кук В. До 60-річчя утворення УПА (14.10. 2002 р.) // http://incognita.day.kiev.ua/do-60-richchya-utvorennya-upa.html

 

VІ. Перелік вітчизняних науковців, які спеціалізуються на тематиці, пов’язаній з історією українського війська та Другої світової війни

В’ятрович Володимир Михайлович, кандидат історичних наук, Голова Українського інституту національної пам’яті;

Гриневич Владислав Анатолійович, доктор історичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України;

Забілий Руслан Володимирович, директор Національного музею «Тюрма на Лонцького»;

Іщук Олександр, кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху;

Лисенко Олександр Євгенович, доктор історичних наук, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ;

Пагіря Олександр Михайлович, кандидат історичних наук, упорядник видання «Літопис УПА»;

Патриляк Іван Казимирович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Пилявець Ростислав Іванович, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті;

Сергійчук Володимир Іванович, доктор історичних наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Шаповал Юрій Іванович, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво».

 

Контакти істориків для запрошення на ефіри, коментарі та консультації можна отримати в Українському інституті національної пам'яті:

uinp@memory.gov.ua

044 253-15-63

Оксана Полтавець