Print

30 червня у Львові відбулось відкриття виставки „Львів 1939 – 1941”. Виставка підготовлена Польським та Українським інститутами національної пам'яті, за участі Інституту історичних досліджень Львівського національного університету та при підтримці Посольства Республіки Польща в Україні.

Метою цієї виставки було показати долю мешканців Львова між початком Другої світової війни та початком радянсько-німецької війни.

До 1939 року Львів був багатокультурною центральноєвропейською метрополією, єдиним містом в Європі з трьома катедрами: греко-католицькою, римо-католицькою та вірменською. Львів був рівно ж знаний зі своєї чисельної єврейської громади. Попри формальну рівність усіх національностей, поляки становили привілейовану групу громадян Речі Посполитої. Становище національних меншин стало пропагандистським приводом для вторгнення Червоної армії у вересні 1939 року. Кремль подавав свою участь у розчленуванні Польщі як захист місцевого населення, хоча насправді анексія Західної України і Західної Білорусії була безпосереднім наслідком пакту Ріббентропа-Молотова. Радянська влада утверджувалася з допомогою репресій, намагаючись знищити не лише підпільний рух, а й усі “підозрілі елементи”.  Водночас влада провокувала міжетнічні антагонізми, в різні періоди фаворизуючи одних і – відповідно – переслідуючи інших. Виставка показує масштаби цих репресій та знищення громадського,  релігійного і культурного життя трьох головних національностей Львова.

У колективній свідомості значної частини українців, як і білорусів та росіян, події 1939-1941 р. відступають на другий план порівняно з періодом 1941-1945 рр. Однак значення цих подій годі недооцінювати. Для українців та поляків, як і для інших націй регіону, трагічний досвід совєтизації, серед іншого, став підґрунтям опозиційного руху, що врешті-решт у 1989-1991 рр. поклало кінець комуністичній системі.

Ця виставка – спроба розповіді  про трагічну історію Львова періоду 1939-1941 рр., яка поєднує розрізнені три пам’яті: українців, поляків, євреїв. Цей амбітний задум здійснювали спільно українські та польські історики: Рафал Внук (Музей Другої світової війни), Оля Гнатюк, Ярослав Грицак (Інститут історичних досліджень), Маріуш Зайончковський (Інститут національної пам’яті) та Олег Павлишин (Львівський університет).